Видатний український фольклорист, етнограф, літературознавець і громадський діяч Микола Федорович Сумцов народився (6) 18 квітня 1854 р. в Петербурзі у дворянській родині. По закінченні в 1875 р. Харківського університету деякий час він навчався в Німеччині. У 1878 р. був призначений приват-доцентом Харківського університету, в 1888 р. посів посаду професора. У 1880 р. М. Ф. Сумцова було обрано секретарем Історико-філологічного товариства при Харківському університеті, а згодом його головою (1887 – 1919 рр.). З 1905 року він був завідувачем Етнографічного музею, утвореного при історико-філологічному факультеті університету, з 1920 р. – директором Музею Слобідської України ім. Г. С. Сковороди.

Микола Федорович Сумцов був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка (з 1908 р.), Всеукраїнської академії наук (з 1919 р.), член-кореспондентом Петербурзької академії наук (з 1905 р.), членом Чеської академії наук та низки наукових товариств.

Головними предметами досліджень Сумцова були етнографія та фольклор. Розпочавши свою наукову діяльність як прихильник міфологічної школи, він поступово перейшов до порівняльного напряму. Праці за цим напрямком, зокрема «О свадебных обрядах, преимущественно русских» (1881), «К истории южнорусских свадебных обычаев» (1883), «Хлеб в обрядах и песнях» (1885), «К вопросу о влиянии греческого и римского свадебного ритуала на малорусскую свадьбу» (1886), «Научное изучение колядок и щедривок» (1886), «Коломыйки» (1886), «Культурные переживания» (1889–1890), «Писанки» (1891), «Дума об Алексее Поповиче» (1894), «Разыскания в области анекдотической литературы» (1898), «Очерки народного быта» (1902), відзначаються багатим фактичним матеріалом.

Кілька праць Сумцов присвятив кобзарству і кобзарям – «Изучение кобзарства» (1905), «Бандурист Кучеренко» (1907) та деякі інші. Історії української фольклористики присвячені праці «Современная малорусская этнография» (т. І, 1893; т. II, 1897), «Діячі українського фольклору» (1910). Чимало уваги Сумцов приділяв вивченню Слобожанщини, що знайшло відображення в таких роботах, як «Слобідсько-українські історичні пісні» (1914), «Слобожане. Історико-етнографічна розвідка» (1918), «Слобожанщина і Шевченко» (1918).

Працюючи над створенням систематизованої історії української літератури XVII  ст., учений опублікував низку монографій, зокрема про Іоана Вишенського, Лазаря Барановича, Іоаникія Ґалятовського, Інокентія Ґізеля (усі в 1884–1885 pp.). Йому також належать праці з історії української літератури XVIII–XX ст. – про Тараса Шевченка, Григорія Сковороду, Івана Котляревського, Пантелеймона Куліша, Михайла Старицького, Івана Манжуру, Івана Франка, Бориса Грінченка, Олександра Олеся, Опанаса Потебню. Ряд робіт Сумцова присвячений історії російської літератури – він вивчав творчість Василя Жуковського, Миколи Некрасова, Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна, Лльва Толстого. Його «Этюды об А.С.Пушкине» побудовані значною мірою на співставленні віршів поета з українською народною поезією. Сумцов є також автором праць з історії образотворчого мистецтва («Леонардо да Винчи»), педагогіки та просвітництва, музейної справи.

М. Ф. Сумцов відомий як популяризатор української культури, він брав активну участь у громадському житті, виступаючи на її оборону. Після революції 1905 р. Сумцов перший серед харківської професури почав читати лекції українською мовою (1906), допоки влада не заборонила застосовувати українську мову на лекціях.

Наукову діяльність Микола Сумцов поєднував з активною участю у громадському житті. З його ім’ям пов’язана низка ініціатив у громадському і культурному житті Харкові. Так, він був одним із засновників Харківської громадської бібліотеки (див. розділ «М. Ф. Сумцов і Харківська громадська бібліотека») і членом її правління, засновником і попечителем Пушкінського училища в Харкові, членом повітової училищної комісії, гласним Харківської міської думи. За його активного сприяння в Харкові було відкрито офтальмологічну лікарню ім. Л. Л. Гіршмана, Музей Слобідської України ім. Г. С. Сковороди.

Могила М. Ф. Сумцова

Микола Федорович Сумцов пішов із життя в ніч з 14 на 15 вересня 1922 р.  (таку дату вказують його родичі та колеги, у свідоцтві про смерть значиться 15 вересня; в енциклопедіях помилково вказано 12 вересня.). Прах ученого покоїться  у Почесному кварталі 13-го  Харківського міського кладовища.

Харківський історичний музей, правонаступник Музею Слобідської України, з 1995 р. щовесни проводить наукову конференцію «Сумцовські читання», тематика якої визначається з урахуванням проблем музейного будівництва, провідних тенденцій історичної науки та музеєзнавства. На засіданнях розглядаються питання сучасного розвитку музейної справи на Харківщині, археологічні та краєзнавчі дослідження, питання пам'яткоохоронної роботи. 18 червня 2015 року музею присвоєно ім'я його засновника та першого директора.

У 2004 р. до 150-річчя від дня народження Миколи Федоровича Сумцова на будинку № 13 по вул. Університетській, де з 1876 до 1922 року розміщувався архів історико-філологічного товариства і працював учений, було відкрито меморіальну дошку.